(витяг)
З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про інформацію
Цей Закон закріплює право громадян України на інформацію,
закладає правові основи інформаційної діяльності. Грунтуючись на Декларації про державний суверенітет України
та Акті проголошення її незалежності, Закон стверджує
інформаційний суверенітет України і визначає правові форми
міжнародного співробітництва в галузі інформації.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення інформації
Під інформацією цей Закон розуміє документовані або публічно
оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у
суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.
Стаття 2. Мета і завдання Закону
Закон встановлює загальні правові основи одержання,
використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право
особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя
України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус
учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та
забезпечує її охорону, захищає особу та суспільство від
неправдивої інформації.
Стаття 3. Сфера дії Закону
Дія цього Закону поширюється на інформаційні відносини, які
виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства і держави
при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації.
( Офіційне тлумачення до статті 3 див. в Рішенні Конституційного
Суду України N 5-зп ( v005p710-97 ) від 30.10.97)
Стаття 4. Законодавство про інформацію
Законодавство України про інформацію складають Конституція
України ( 254к/96-ВР ), цей Закон, законодавчі акти про окремі
галузі, види, форми і засоби інформації, міжнародні договори та
угоди, ратифіковані Україною, та принципи і норми міжнародного
права.
Стаття 5. Основні принципи інформаційних відносин
Основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації та свобода її обміну; об'єктивність, вірогідність інформації; повнота і точність інформації; законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації.
Стаття 7. Суб'єкти інформаційних відносин
Суб'єктами інформаційних відносин є: громадяни України; юридичні особи; держава. Суб'єктами інформаційних відносин відповідно до цього Закону можуть бути також інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства.
Стаття 8. Об'єкти інформаційних відносин
Об'єктами інформаційних відносин є документована або публічно
оголошувана інформація про події та явища в галузі політики,
економіки, культури, охорони здоров'я, а також у соціальній,
екологічній, міжнародній та інших сферах. ( Стаття 8 із змінами,
внесеними згідно із Законом N 1642-III ( 1642-14 ) від 06.04.2000 )
Стаття 9. Право на інформацію
Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають
право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання,
використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм
для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів,
здійснення завдань і функцій. Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.
Стаття 10. Гарантії права на інформацію
Право на інформацію забезпечується: обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого і регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення; створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації; вільним доступом суб'єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються законодавством; створенням механізму здійснення права на інформацію; здійсненням державного контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.
Розділ II
ІНФОРМАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ
Стаття 12. Визначення інформаційної діяльності
Інформаційна діяльність - це сукупність дій, спрямованих на
задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і
держави. З метою задоволення цих потреб органи державної влади та
органи місцевого і регіонального самоврядування створюють
інформаційні служби, системи, мережі, бази і банки даних. Порядок їх створення, структура, права та обов'язки визначаються Кабінетом Міністрів України або іншими органами державної влади, а також органами місцевого і регіонального самоврядування.
Стаття 20. Масова інформація та її засоби
Масова інформація - це публічно поширювана друкована та
аудіовізуальна інформація. Друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса) - газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем. Аудіовізуальними засобами масової інформації є:
радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо. Порядок створення (заснування) та організації діяльності
окремих засобів масової інформації визначаються законодавчими
актами про ці засоби.
Стаття 21. Інформація державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування
Інформація державних органів та органів місцевого і
регіонального самоврядування - це офіційна документована
інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності
законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого і
регіонального самоврядування. Основними джерелами цієї інформації є: законодавчі акти України, інші акти, що приймаються Верховною Радою та її органами, акти Президента України, підзаконні нормативні акти, ненормативні акти державних органів, акти органів місцевого і регіонального самоврядування. Інформація державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування доводиться до відома заінтересованих осіб шляхом: опублікування її в офіційних друкованих виданнях або поширення інформаційними службами відповідних державних органів і організацій; опублікування її в друкованих засобах масової інформації або публічного оголошення через аудіо- та аудіовізуальні засоби масової інформації; безпосереднього доведення її до заінтересованих осіб (усно, письмово чи іншими способами); надання можливості ознайомлення з архівними матеріалами; оголошення її під час публічних виступів посадових осіб. Джерела і порядок одержання, використання, поширення та зберігання офіційної інформації державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування визначаються
законодавчими актами про ці органи. Законодавчі та інші нормативні акти, що стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян, не доведені до публічного відома, не мають юридичної сили.
Стаття 23. Інформація про особу
Інформація про особу - це сукупність документованих або
публічно оголошених відомостей про особу. Основними даними про особу (персональними даними) є:
національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан
здоров'я, а також адреса, дата і місце народження. Джерелами документованої інформації про особу є видані на її ім'я документи, підписані нею документи, а також відомості про особу, зібрані державними органами влади та органами місцевого і регіонального самоврядування в межах своїх повноважень. Забороняється збирання відомостей про особу без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом. Кожна особа має право на ознайомлення з інформацією, зібраною про неї. Інформація про особу охороняється Законом. ( Офіційне тлумачення до статті 23 див. в Рішенні Конституційного Суду України N 5-зп ( v005p710-97 ) від 30.10.97)
Стаття 26. Джерела інформації
Джерелами інформації є передбачені або встановлені Законом носії інформації: документи та інші носії інформації, які являють собою матеріальні об'єкти, що зберігають інформацію, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи.
Стаття 29. Доступ до відкритої інформації
Доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом: систематичної публікації її в офіційних друкованих виданнях (бюлетенях, збірниках); поширення її засобами масової комунікації; безпосереднього її надання заінтересованим громадянам, державним органам та юридичним особам. Порядок і умови надання громадянам, державним органам, юридичним особам і представникам громадськості відомостей за запитами встановлюються цим Законом або договорами (угодами), якщо надання інформації здійснюється на договірній основі. Обмеження права на одержання відкритої інформації
забороняється законом. Переважним правом на одержання інформації користуються громадяни, яким ця інформація необхідна для виконання своїх професійних обов'язків.
Стаття 31. Доступ громадян до інформації про них
Громадяни мають право: знати у період збирання інформації, які відомості про них і з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються; доступу до інформації про них, заперечувати її правильність, повноту, доречність тощо. Державні органи та організації, органи місцевого і регіонального самоврядування, інформаційні системи яких вміщують інформацію про громадян, зобов'язані надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом, а також вживати заходів щодо запобігання несанкціонованому доступу до неї. У разі порушень цих вимог Закон гарантує захист громадян від завданої їм шкоди використанням такої інформації. Забороняється доступ сторонніх осіб до відомостей про іншу особу, зібраних відповідно до чинного законодавства державними органами, організаціями і посадовими особами. Зберігання інформації про громадян не повинно тривати довше, ніж це необхідно для законно встановленої мети. Всі організації, які збирають інформацію про громадян, повинні до початку роботи з нею здійснити у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку державну реєстрацію відповідних баз даних. Необхідна кількість даних про громадян, яку можна одержати законним шляхом, має бути максимально обмеженою і може використовуватися лише для законно встановленої мети. Відмова в доступі до такої інформації, або приховування її, або незаконні збирання, використання, зберігання чи поширення можуть бути оскаржені до суду. ( Офіційне тлумачення до статті 31 див. в Рішенні Конституційного Суду України N 5-зп ( v005p710-97 ) від 30.10.97)
Стаття 38. Право власності на інформацію
Право власності на інформацію - це врегульовані законом
суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження
інформацією. Інформація є об'єктом права власності громадян, організацій (юридичних осіб) і держави. Інформація може бути об'єктом права власності як у повному обсязі, так і об'єктом лише володіння, користування чи розпорядження. Власник інформації щодо об'єктів своєї власності має право здійснювати будь-які законні дії. Підставами виникнення права власності на інформацію є: створення інформації своїми силами і за свій рахунок; договір на створення інформації; договір, що містить умови переходу права власності на
інформацію до іншої особи. Інформація, створена кількома громадянами або юридичними особами, є колективною власністю її творців. Порядок і правила користування такою власністю визначаються договором, укладеним між співвласниками. Інформація, створена організаціями (юридичними особами) або придбана ними іншим законним способом, є власністю цих організацій. Інформація, створена на кошти державного бюджету, є державною власністю. Інформацію, створену на правах індивідуальної власності, може бути віднесено до державної власності у випадках передачі її на зберігання у відповідні банки даних, фонди або архіви на договірній основі. Власник інформації має право призначати особу, яка здійснює володіння, використання і розпорядження інформацією, і визначати
правила обробки інформації та доступ до неї, а також встановлювати
інші умови щодо інформації.
Стаття 39. Інформація як товар
Інформаційна продукція та інформаційні послуги громадян і
юридичних осіб, які займаються інформаційною діяльністю, можуть
бути об'єктами товарних відносин, що регулюються чинним цивільним
та іншим законодавством. Ціни і ціноутворення на інформаційну продукцію та інформаційні послуги встановлюються договорами, за винятком випадків, передбачених Законом.
Стаття 40. Інформаційна продукція
Інформаційна продукція - це матеріалізований результат
інформаційної діяльності, призначений для задоволення
інформаційних потреб громадян, державних органів, підприємств,
установ і організацій.
Стаття 41. Інформаційна послуга
Інформаційна послуга - це здійснення у визначеній законом формі інформаційної діяльності по доведенню інформаційної продукції до споживачів з метою задоволення їх інформаційних потреб.
Стаття 45. Охорона права на інформацію
Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує
всім учасникам інформаційних відносин рівні права і можливості
доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт права на інформацію може вимагати усунення будь-яких порушень його права. Забороняється вилучення друкованих видань, експонатів, інформаційних банків, документів із архівних, бібліотечних, музейних фондів та знищення їх з ідеологічних чи політичних міркувань.
Стаття 47. Відповідальність за порушення законодавства про інформацію
Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою
дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну
відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення законодавства про інформацію несуть особи, винні у вчиненні таких порушень, як: необгрунтована відмова від надання відповідної інформації; надання інформації, що не відповідає дійсності; несвоєчасне надання інформації; навмисне приховування інформації; примушення до поширення або перешкоджання поширенню певної
інформації, а також цензура; ( Абзац шостий статті 47 в редакції
Закону N 676-IV ( 676-15 ) від 03.04.2003 ) поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи; безпідставна відмова від поширення певної інформації;
( Статтю 47 доповнено абзацом восьмим згідно із Законом N 676-IV
( 676-15 ) від 03.04.2003 ) використання і поширення інформації стосовно особистого життя громадянина без його згоди особою, яка є власником відповідної інформації внаслідок виконання своїх службових обов'язків; розголошення державної або іншої таємниці, що охороняється законом, особою, яка повинна охороняти цю таємницю; порушення порядку зберігання інформації; навмисне знищення інформації; необгрунтоване віднесення окремих видів інформації до категорії відомостей з обмеженим доступом; порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави. ( Частину другу статті 47 доповнено абзацом згідно із Законом N 1703-IV ( 1703-15 ) від 11.05.2004 ) ( Офіційне тлумачення до статті 47 див. в Рішенні Конституційного
Суду України N 5-зп ( v005p710-97 ) від 30.10.97)
Президент України Л.КРАВЧУК
м. Київ, 2 жовтня 1992 року
N 2657-XII
|
